Інтерв'ю із пост-рок гуртом Her Name Is Calla

Британський пост-рок гурт «Her Name Is Calla» вперше завітав до України. За декілька годин до їхнього концерту ми зустрілися з Томом Моррісом (гітара, вокал), Софі Грін (скрипка, вокал), Адамом Вейкертом (ударні) та Ніколь Робсон (віолончель, вокал), щоб поставити їм декілька запитань.

Том минулого року вже виступав в Україні зі своїм сольним проектом. Чи бували тут інші? Що ви знали про Україну до того як сюди приїхали?

Ніколь: Соромно сказати, але я нічого не знала. Думала, що тут буде дуже холодно та сніжно.

Софі: Мої знання про Україну ґрунтуються на тому, що я прочитала у книжках Андрія Куркова. Я досить багато його читала. У своїх книжках він описує Київ, шкода що нам досі не вдалося як слід роздивитися місто.

Нещодавно ви випустили композицію «The Birds of Chernobyl». Що вона означає?

Адам: Це була імпровізація, яку я зіграв років 5-6 тому. У той час я багато читав про Чорнобиль. Зокрема, я прочитав про одну жінку, яка просто їздила там на мотоциклі і фотографувала. Це змусило мене подумати про те, як природа повернулася у ті мертві місця. Про це і пісня: про те, що природа завжди знайде свій шлях. У нас в Англії є прислів’я про те, що природа не терпить порожнечі, вона завжди перемагає. Це неначе воскресіння.

Але у той же час це по-своєму трагічно. У середині композиції є звуки катастрофи дирижабля «Гінденбург», який вибухнув. Ці дві катастрофи чимось схожі. Вони різні за своїми масштабами. Проте вони обидві змінили світ: Чорнобиль змінив ставлення до ядерної енергії, а Гінденбург – до польотів. Тож я намагався дослідити цю паралель.

Ти намагався щось дізнатись про Україну в той час?

Адам: Я тоді багато читав, але саме про Чорнобиль, а не про Україну загалом.

У когось із вас є традиційна музична освіта?

Софі: У мене музична освіта, я навчалася грати на скрипці. Власне, інакше грати на скрипці не навчишся. Зараз граю не зовсім у класичному стилі, на мене впливає і те, що ми граємо у «Her Name Is Calla».

Том: А у нас із Адамом технічна освіта.

Адам: Я навчався грати на фортепіано, коли мені було років дев’ять. Але потім я самотужки навчився грати ще на десяти інструментах.

Том: От хвалько! «Я граю на десяти інструментах» [сміється]. Рівно на десяти! Ми всі грали на чомусь у дитинстві. Але загалом двоє з нас самоучки, а інші мають музичну освіту.

Розкажіть, як ви пишете свою музику.

Том: Справа в тому, що ми всі живемо у різних частинах країни.

Софі: Так, у кожному куточку Англії живе хтось із нашого гурту: у Лондоні, Манчестері, Йорку та Лестері.

Том: Через це зазвичай хтось один створює демо нової пісні і висилає його іншим. Решта щось додає до композиції. Потім ми збираємося разом і доводимо її до пуття. Насправді, ми не часто репетируємо разом, тому що живемо так далеко одне від одного. Репетируємо десь двічі-тричі на рік.

Софі: А також під час саунд-чеків перед концертами.

Том: Так у цей час нам нарешті вдається порепетирувати. А зазвичай ми просто пересилаємо одне одному записи через інтернет.

У вашій музиці поєднується стільки різних інструментів: і гітари, й скрипки, тромбон, синтезатори. Чи складно вам поєднувати такі різні елементи?

Том: Ні, я не думаю, що це складно. Нас четверо у гурті, і ми граємо на багатьох інструментах. Але ми не намагаємося втиснути їх усі в одну пісню. У деяких треках є лише акустична гітара та вокал, у інших – одразу купа різних інструментів.

Яку музику ви слухаєте? Щось схоже на те, що ви граєте?

Софі: Ні, у нас у всіх різні смаки.

Адам: Я слухаю багато музики по радіо. Том любить фолк.

Том: Не знаю чому, але після концертів мені люди часто дають свої демо-записи. Тож я намагаюсь слухати їх. Серед них рідко трапляється щось хороше, але буває.

Софі: Мабуть тобі слід створити власний лейбл.

Том: Точно, ось навіщо вони це роблять!

Чи пробували ви грати музику якихось інших стилів?

Ніколь: Я досі граю у струнному квартеті, класичну музику. А також у кількох інших гуртах.

Адам: Я колись був барабанщиком у джаз-бендах. Це було класно, бо зараз мої барабанні партії досить прості.

Софі: Не хвилюйся, коли-небудь ти ще зіграєш джазове барабанне соло.

Я колись грала із Maybeshewill, записувала для них струнні.

Насправді, ми ніколи особливо не думаємо про стиль нашої музики, вона просто виходить такою, як виходить.

Том: Я також час від часу граю з іншими гуртами: на гітарі або співаю.

Що для вас найкраще і найгірше у професії музиканта?

Том: Найгірше, звичайно, це нестача грошей.

Ніколь: І сну. Коли тобі потрібно вставати о 4 ранку та їхати кудись грати концерт.

Том: Точно. Який сьогодні день? Середа? Так от, минулої ночі я спав. Але до того минулий раз я спав у понеділок, тому що ми мали виїжджати о 4 ранку і мені довелося всю ніч пакувати речі.

Але насправді мінусів не так багато. Ми всі любимо грати музику. І не багатьом випадає грати та подорожувати. З усіх, хто створює гурти, лише одиницям взагалі вдається виїхати за межі власного міста. Так що це не так уже й погано. Я був у стількох країнах. І я побував в усіх цих місцях лише завдяки тому, що я музикант. Це великий плюс.

У січні я був у Афінах, і  це було чудово. Я був у Польщі кілька разів, та в інших місцях, які інакше ніколи б не побачив. Минулого літа у мене був невеличкий тур із Берліна до Брно у Чехії. Я їхав на потязі з Берліна до Дрездена, із Дрездена до Праги. Було сонячно і дуже красиво: потяг ішов через долини і ми бачили ці маленькі німецькі містечка на вершинах пагорбів та гір, неначе зі сторінок журналу. А потім раптом ми навіть не помітили, як опинились у Чехії. Це просто неймовірно, я навіть і не знав, що такі місця існують.

А мінус – це, звичайно ж, гроші. Тому що практично неможливо мати постійну роботу, коли ти так багато подорожуєш. А музика – це не надто прибуткова робота, хіба що ти гастролюєш і граєш увесь час.

Тож є і плюси, і мінуси, але я не хотів би робити нічого іншого.

Якщо ви так багато подорожуєте, ви мабуть сумуєте за домом?

Адам: Я, насправді, сумую за музикою. Коли ми не на гастролях, я граю більше. Коли ми подорожуємо, у мене просто немає вільного часу. А вдома у моїй кімнаті стоїть стілець, який просто оточений інструментами. Тож мені потрібно написати пісню, навіть щоб просто вийти з кімнати [сміється]. Ось за цим я сумую, але не за квартирою. Я також сумую за домом моїх батьків, але я там уже давно не живу, тож я сумую за цим місцем увесь час, а не тільки на гастролях.

Том: А я сумую за моєю донькою, але не за домом.

Ніколь: Я сумую за Лондоном. Я живу в Лондоні і просто обожнюю його. Тому дуже сумую за ним, коли їду кудись.

Том: А мене Лондон виснажує. Я навіть не можу іти по вулиці настільки швидко, як потрібно ходити у Лондоні. Тому я й живу у глушині.

І нарешті питання, якого найбільше очікують ваші фанати: ви вже почали працювати над новим альбомом?

Том: Що? У нас є фанати?

Не сумніваюся, що є.

Софі: І у них є питання? Хто ці люди? [сміються]

Том: Насправді, так, почали. Частину матеріалу вже повністю записано. Решту пісень закінчили частково. Але взагалі ми намагаємось не поспішати. Не варто поспішати та випускати поганий альбом. Краще почекати, поки він буде повністю завершений. Якщо для цього потрібно три роки, то хай буде три роки. Ми хочемо випустити його скоріше, але не хочемо поспішати.

Яким він буде по звучанню? Чи відрізнятиметься від попереднього?

Том: Так, він досить-таки інший. Я б сказав, що він спокійніший, менш роковий.

Софі: І більш фолковий.

Том: Точно. Здається, у жодній з цих пісень я досі не грав на гітарі. Принаймні на електрогітарі точно не грав.

Адам: І всі пісні коротші, ніж п’ять хвилин!

Том: Так, менш ніж п’ять хвилин. Може одна з них навіть стане синглом! Може її навіть крутитимуть по радіо!

Якщо порівнювати її із нашими старими піснями, то новий альбом буде десь посередині між «Thief» та «Long Grass» з альбому «The Quiet Lamb». Ці пісні мають схоже звучання: струнні, орган, вокал. Одну чи дві пісні ми зіграємо сьогодні на концерті.