Модна Любов: мрія, сцена, рок-н-рол

Жодна епідемія грипу не стане перепоною для музики. І жоден холод не завадить справжньому гарному настрою. Саме з таких позитивних нот складалася атмосфера на нещодавньому концерті гурту Модна Любов у Полтаві.  
Юні таланти (кількістю 5 штук – Діма "Йоер" Кошевий – барабани, Нікі Квасніков – вокал, гітара, Вова Дружинін – гітара, бек-вокал, Костя Паламарчук – бас, Віталій Блик – гітара) зібрали веселу компанію у креативно оформленому підвалі. А наступного дня в кафе (теж, до речі, у підвалі) ми зловили Нікі й влаштували невеличке інтерв'ю за чашечкою кави. 



Привіт, Нікі. Ти – талановитий музикант молодого перспективного гурту. То розкажи нам, будь ласка, з чого почалося твоє захоплення музикою? Звідки взялося бажання стати музикантом, вийти на сцену, показати все, що ти вмієш?
– Це все почалося ще в дитинстві. Коли мені було 14 років, я вже слухав такі гурти як Blink 182, Green Day – саме вони пробудили в мені бажання грати. Тоді я попросив у батьків акустичну гітару і почав вчитися самостійно – було по приколу. Пізніше, як буває у кожного музиканта (хоча я себе музикантом досі не вважаю), це переросло в бажання створити гурт. У 17 років у мене вже було дві електрогітари. На мої 19 років зараз я грав уже в чотирьох гуртах. Починав взагалі як басист, але потім банда розпалася. Тоді виникла група, де я грав зі своїми однокласниками. Та хлопці виявилися трошки не ті. А потім я якимось чудом (мабуть, це таки була доля) опинився у дворі, де були мої друзі, акустична гітара – тусовка, одним словом. Я тоді зіграв, заспівав пару пісень, і до мене підійшов Андрій Галич запросити до себе у гурт гітаристом, хоча на той час уже пару місяців існувала Модна Любов. А тоді я був фанатом усякого панк-року, поп-панку – хотів грати щось подібне. Ми почали репетирувати, я придумував гітарні партії, але, по суті, я був лівою людиною, яка прийшла грати їх готові пісні. Хоча мені завжди подобалися чуваки з гітарами, які співають на сцені – це була якась мрія – я тоді навіть не думав про таке. Професіоналізму не було, був ще малий, але просто хотілось лабати. Модна Любов взагалі за своє існування змінила чотирьох вокалістів. Солісти змінювалися, але нас завжди залишалося четверо – я, Діма Йоер, Вова і Костя (Андрій на той час уже пішов із гурту). Ми грали, але з часом настала криза. Десь два місяці не репетирували, а потім я подав таку ідею – щоб просто всі спробували себе у якості вокалістів. Тут почалося уже інше – спочатку ми співали з Вовою удвох – це було, звичайно, жахливо. У мене є старі наші записи – у мене рот тоді взагалі не відкривався. Потім все переросло в те, що я почав писати пісні, хлопці мене підтримували. Згодом я повністю перейшов на вокал, хоча виступав ще і як гітарист. Ще один гітарист з’явився тільки навесні, хоча як особистість він був завжди з нами. Та й зараз Модна Любов – це не тільки музиканти, це ще й купа друзів, які нас підтримують – ми всі як одна сім'я.

Розкажи про ваш перший концерт...
– Це було в Полтаві, в клубі Арт-22, і це було стрьомно. Ті враження, які я тоді отримував від музики, і ті, які зараз, – вони дуже відрізняються. Раніше, коли я виступав, я взагалі ні про що не думав – просто виходив, валявся на сцені, чомусь вважав, що лабаю панк-рок, і дуже себе круто відчував. А склад, який у нас є зараз, сформувався у квітні цього року. Тоді ми теж давали концерт в Полтаві. З нами уже був Віталік Блик, хоча він як персонаж був із нами з самого початку. Ми грали свою програму, коли готувалися до My Chemical Romance cover party. Це був наш перший серйозний концерт у такому складі, в якому ми є сьогодні. А у серпні ми вже мали стабільний сформований репертуар, трошки не такий, як тепер. За літо я дещо напрацював, і буквально за осінь у нас з’явилося багато нових пісень. В серпні ми виступали на Сорочинському ярмарку, а потім відіграли концерт в Лубнах на День міста. До речі, це була наша найбільша публіка – близько двох тисяч людей. Ми приїхали як пафосні музиканти – двома машинами – вантажівка з апаратурою й автобус для нас. На великій площі був святковий концерт, де виступали всякі українські поп-виконавці, а потім ми просто почали грати, і в результаті весь натовп звідти перейшов до нас. Це було дуже круто. Коли багато глядачів, набагато простіше виступати, триматися на сцені. Ну і все, після цього ми почали працювати над матеріалом, і вже зараз ми плануємо записати EP, більшість пісень з якого майже готові. Були різні акустичні версії, просто щоб народу щось дати. Цієї осені наче відкрилося нове дихання, і ми почали зовсім по-новому працювати.

 А свій стиль ви якось визначаєте? Бо за звучанням у вас дуже різноманітна музика.
– Ні, ми не ставимо рамок. Це вже зараз, з огляду на те, скільки ми граємо, можна робити якісь висновки. Наприклад, я ще півроку тому навіть не замислювався над таким. Чомусь 2009 рік став для нас переламним. Хлопці всі різні. Вова-гітарист – йому завжди подобалися британські гурти. Він колись навіть накупив собі пєдальок, щоб добитися звуку, як у Arctic Monkeys. Віталя – він як був, так і буде повернутий на панк-року. Дімон – дуже талановитий хлопець, вважає своїм кумиром Тревіса Баркера. Я впевнений на 100%, що згодом зможу вгадати із заплющеними очима, де Йоер грає, а де – ні. Він слухає все: реп, джаз, блюз, кайфує від концертних записів Джастіна Тімберлейка. В музичному плані серед нас усіх він, мабуть, найобдарованіший. Костян – це чувак, якому пофіг що грати – його пре все. У нього на айподі зараз Каста і The Used. Ну, а я зараз слухаю таких чуваків як The Rolling Stones і Led Zeppelin, читаю їх біографії. Взагалі, 90% музики, яку я слухаю, – це рок, навіть ближче до рок-н-ролу, олдскулу. А зараз, коли почав займатися вокалом, я перейшов на соло-виконавиць і джаз. На даний момент людина, яку я беру за приклад за рівнем вокалу – це соліст One Republic. Взагалі, для нас немає різниці, що ми граємо – можна назвати це альтернативою, але у всіх своїх піснях особисто я хочу відобразити афігєнну частину рок-н-ролу.

Опиши процес створення пісні – тексти, музика – як це все доводиться до логічного кінця?
– Пісні пишу я, можу написати приблизні аранжування, а потім уже показати всім. А тоді вже разом працюємо над треком. Написання пісні я визначаю як «зв’язок з космосом» – щось десь почув, щось десь заспівав. У мене вдома є касетний магнітофон – у голові щось з’являється – я записую. Потім це все прослуховую і обираю те, що мене найбільше зачепило. Щодо концепції пісень – я не знаю, що сказати, бо з ЕР буде тільки дві пісні особистого характеру, а все інше – просто те, що я не відчував, але бачив. Та сама любов, ті самі наркотики.

Стосовно зовнішнього вигляду гурту – ви плануєте розробляти якусь концепцію, придумувати свій власний стиль?
– Ну, ми думали про таке, але на даний момент робити щось масштабне нам немає сенсу. Там багато нюансів. Наприклад, на My Chemical Romance cover party я зняв футболку, одягнув косуху, щоб виглядати, як Іггі Поп на фоні усіх інших нафарбованих хлопців. Я можу сказати, що я таким ніколи не був і ніколи не буду. А у плані зовнішнього вигляду, якщо ми будемо працювати над цим, то звісно, придумаємо щось своє.

Щодо творчих планів – запис альбому чи робота над матеріалом і окремими треками?
– На даний момент у нас в плані запис Easy Play приблизно з чотирьох треків, де будуть «пісні для дівчаток». Ну, це особисто я ділю наші пісні на «пісні для пацанів» і «пісні для дєвачєк». У плані менеджменту у нас уже є розроблена концепція. Випускати зараз альбом нам немає потреби – треба спочатку записати ЕР. До того ж, ми будемо знімати кліп. Треба просто трошки часу. Наступний крок – це запис ЕР «для пацанів» – щоб нікого не ображати.

А ви не думаєте, що якщо спочатку ви запишете ЕР «для дівчаток», то хлопці стануть трошки скептично до вас ставитися? Що вас почнуть сприймати бойз-бенд «для девачєк» і тільки.
– Ні, в ЕР для дівчаток будуть не соплі-сльози, а просто легкі пісні. Я не думаю, що хлопці не зацінять цих треків. Це суто моє особисте бачення.

Ти казав, що у вас уже є менеджмент гурту. У вас є людина, яка займається організаційними питаннями?
– По суті, ми самі займаємося усім. Не можна сказати, що є одна людина, яка нами керує. Є команда. У нас демократичні відносини. Є друзі, які допомагають нам у цьому плані й дають можливість самореалізуватися.

А якби вам запропонували роботу з кимось із відомих українських продюсерів, за що треба було б поступитися чимось в особистому плані – змінити стиль, зовнішній вигляд – ви б погодилися?
– Тут я навіть не скажу точно. Бо це все ж таки справа всього гурту, а не моя суб’єктивна думка. Звичайно, якщо з’явиться така людина, то вона має стати частиною команди, а не просто нами керувати – по-іншому нічого не вийде. А моє власне бачення – я не прихильник того, щоб комусь продаватися і робити те, що я не хочу. Музика для мене – занадто особисте, щоб ним так нехтувати.

Питання на майбутнє: коли ви будете писати альбом, то співпрацюватимете зі студією звукозапису. А беручи до уваги становище в Україні, де музика не купується, а масово скачується з Інтернету, ви плануєте продавати свої диски тільки через музичні магазини, чи ще й через мережі, подібні до iTunes?
– Це буде залежати від нашого статусу на той момент, коли ми запишемо альбом. Це така річ – треба дуже багато зробити, щоб твою музику купували. І я думаю, ще роки два наші треки точно будуть скачуватись лише з Інтернету.

А яке твоє ставлення до рок-музики в Україні?
– На даний момент наша країна має поганий стан відносно розвитку рок-музики. Дуже прикро, що Україна не є суцільним штатом Каліфорнія. Але існує все ж декілька гуртів, які справді щось роблять щось круте. Повинна бути якась ідея, суцільна – не просто тому, що так хтось сказав, а просто тому, що так має бути. В Україні майже немає ідейного рок-н-ролу. Хоча, наприклад, те, що робить Димна Суміш – це круто, це ідейно. Дуже багато існує рок-банд, про яких нічого не чутно – їх не побачиш по телевізору. Друг розповідав, що у невеликому містечку біля Нью-Йорка майже у кожному кафе грає жива музика. В Україні такого мало, дуже мало.

Якоїсь сумної теми ми торкнулися... Скажи краще, що для тебе є найбільшим задоволенням? Що любиш, чим захоплюєшся?
– Для мене найбільший кайф у житті – це виступати. А захоплююсь я щоразу чимось новим. Залежить від пори року. 60-70 роки у Штатах, Париж, Ейфелева вежа, видатні музиканти... Наприклад, я б із задоволенням помер на сцені на піку слави...