Dalai Lama: Паша мене постійно по голові ногами лупить

Нещодавно, а точніше 5-го квітня у клубі Філін нарешті відбулася київська презентація, випущеного ще на початку року альбому «the Sixth Turtle» головної надії західноукраїнської альтернативи - гурту Dalai Lama.

Про успіх альбому, публіку та плани на майбутнє розказують вокаліст гурту Сашко Васецький та гітарист Ігор Дзіндзьо.

Це ваш третій концерт в Києві?

Ігор: Четвертий. Перед цим був фінал GBOB , «Большой шикарный концерт» в Бінго і в Sky hall. Київ дуже любимо. Нам подобається київська публіка тим, що вони не мали змоги окрім Інтернету десь нас чути – нас не так багато хто знає, але ніби цікавляться, на концерти приходять абсолютно незнайомі люди. Але це тішить. Тішить, що слухають, а не відриваються, танцюють. Слухають.

Чим відрізняється київська публіка від львівської?

Сашко: Київська публіка більш врівноважена і стримана.

Ігор: Так, в Києві більш стримана публіка і.. її не надуриш.

А ви любите дурити людей? Чим?

Ігор: Ну бо ми ніякі не музиканти.

А хто ви?

Сашко: Балаболи:)

Ігор: Якщо так справді цікавить питання публіки, то в Києві люди відкритіші.

Сашко: Щирі.

Ігор: Так. Вони одразу розуміють, що музика може бути на щось схожа, але їм цікаво. О, чуваки щось роблять, експериментують, кудись рухаються. Їм цікаво слухати нове. Вони ходять на нове. Може не так багато, як би хотілося, але ходять. У Львові на нове не ходить майже ніхто. Приїжджає «I love you baby» - швецька контора - electroclash, її нормально рекламують, здавалося б піди послухай якусь цікаву, хорошу музику, але... Ну звісно є певна когорта людей яку легко зібрати, певний контингент, який чимось таким цікавиться, але от вони і все. Звичайний слухач альтернативної музики не зацікавлюється таким. В Києві мені здається зацікавлюється набагато більше людей.

Сашко: В Києві мені здається і з організацією набагато потужніше, ніж у Львові.

Ігор: Але то відповідно до публіки, Сашко.

Сашко: Але публіку так виховують.

Ігор: Не харь так наше місто, Сашко.

Сашко: Я не харю, серйозно. Публіка виховується на тому, що їй подають.

У Львові погана організація?

Ігор: Ну як погана, про Євро-2012 чули? Як наше місто будує стадіон? Давайте не будемо про організацію. Може про музику трохи? "Як ваш альбом? Я слухала альбом, я знаю пісні напам'ять, знаю всі тексти?"

А я знаю.

Ігор: Що справді? Може навіть чули? Вау, оце круто.

Сашко: Реально круто, я аж почервонів. Це приємно насправді, навіть не сподівалися на таке.

Розкажіть, як люди сприйняли альбом?

Ігор: Як сприйняли не знаємо, бо сприймаємо не ми, ми його записали і видали, а вже люди… Але відгуки в принципі позитивні.

Але ж ви чогось чекали, коли видавали альбом, якоїсь реакції.

Ігор: Поки що про реакцію ми не можемо говорити, тому що повноцінна реакція - це коли об’їжджені найкращі міста, так би мовити точки в Україні. Ну там – в Київ, в Харків ми наразі з’їздили , але є ще дуже багато міст і от - як там буде сприймати публіка? Після оцього всього турне, після того як ми продамо всі диски і люди захочуть ще - тоді ми зрозуміємо наскільки альбом був успішний і наскільки ми його реалізували. Але в творчому плані зробили все те, що хотіли в цьому альбомі. Дещо не вдалося через суто звукозаписуючий ресурс, але загалом ми задоволені.

Сашко: Ми дуже багато часу витратили на запис цього альбому, зараз буде трохи легше. Зараз період переходу від старої творчості до нової. Лишилося ще буквально сім треків, які потрібно просто записати і видати.

В якому вигляді ви будете їх видавати?

Ігор: Інтернет реліз. Це буде такий місток між старою творчістю і переходом у щось нове. А нове в нас уже є, ми його напрацьовуємо, тільки треба, щоб воно трішечки визріло. Воно буде складніше для нас у виконанні, але легше у сприйнятті. Тобто музика в більшості орієнтована не на якесь вузьке коло. Це звичайно не попса. Але мені здається, що то буде музика приємна для сприйняття. І в принципі це буде вже знайдений свій звук, свій стиль, бо зараз це ще є пошук - альбом це ще не те, чим є Dalai Lama.

А чим вона має бути?

Ігор: Ну, перш за все вона має бути чимось своїм, щоб коли питалися «Ти чув Dalai Lama?», не говорили, що це скажімо indie, post rock, або, що схоже на Moguai і на Tool, а щоб говорили «Нє, ну я навіть не знаю на що це схоже». Ось цього ми і намагаємося досягнути зараз в тій творчості, яку ми робимо.

Як успіхи в продажу альбома?

Сашко: В більшості з рук, на концертах.

Ігор: Звичайно, що не нормально, тому, що вже він є в інтернеті, а раз він є в інтернеті … Він є на last.fm, його вже хто хоче шукає. Зараз в принципі світом править інтернет. Але комусь просто приємно потримати… Тому що в українському шоу-бізнесі дуже рідкісне явище, коли молода група якась альтернативна видає альбом. Це треба багато всього пройти, щоб його видати. Ми видали його по суті за два неповних роки існування. І це крок. Цим можна пишатися. Є речі, якими ми не дуже пишаємося. Чого ми тільки прагнемо. Але половина дисків, які ми закинули в мережу магазинів Меломан у Львові продалася по суті за перший тиждень. А зараз ми не знаємо.

Не слідкуєте?

Ігор: Не дуже слідкуємо і нема так багато часу. Не хочеться постійно дзвонити і питати «Ну як там, як там, є вже гроші?» , «Отлично идут продажи грузовиков». Але ми сподіваємося, що люди будуть купувати їх на концертах. Не так купувати, як просто нас оцінювати, щось для себе знаходити. Знаєте, гроші звичайно дуже важливі. Це мабуть найважливіший чинник, тому, що вони дають людині можливість реалізовуватися. Хтось хоче гроші для джакузі, для лімузинів - це не погано звичайно, але вони потрібні для того, щоб реалізовуватися для більшості з нас. Щоб ти жив і тобі нічого не заважало робити те, що ти любиш. А ми це дуже любимо.

Чи є в вас вже своя публіка?

Ігор: Звичайно. У Львові є своя публіка і є люди з різних міст України, які нами постійно цікавляться, стараються підтримувати контакт, ми їх бачимо на концертах наших, іноді у Львові. От недавно нам дуже класний концерт організували в Харкові - Марія Заіченко в клубі Джастер. Як на нас це приклад класного менеджменту і класної організації концерту. Коли публіці показують незнайомі групи, а публіка приходить елітна. Були там люди з групи Lюk, був Сергій Жадан, той самий Місько Барбара – вокаліст Мертвого Півня – люди, на творчості яких ми росли, і нам було дуже приємно, що вони прийшли послухати абсолютно невідому групу і приємно, що вони навіть якось відгукнулися, оцінили, після концерту з нами НАВІТЬ говорили.

НАВІТЬ говорили?:)

Ігор: Нє, ну кому потрібна якась незнайома група, яка кудись приїжджає, викабелюється, валяється по сцені. Але приємно, що вони це відзначили, тому що ми хотіли робити в житті… Той самий Жадан – ми читали, і ми хотіли робити відповідно музику таку, як він писав, а ми от таку робимо. Хтось Жадана, хтось ще когось. Скажімо Паша, наш другий вокаліст любить дуже Пелевіна, і якщо колись нам доведеться грати в Москві і там буде Пелевін, то Павло мабуть навіть співати не буде. «Та на шо? Пацани, хай він співає…». Це не так для Dalai Lama, а просто щоб створити якийсь культурний осередок. Щоб не так навіть бренд Dalai Lama просувався, а створювалося коло людей, яким комфортно, яким цікаво черпати щось нове і які є всюди по містам України. От власно організатор концерту в Харкові Марія Заіченко сьогодні приїхала сюди, щоб нас ще раз послухати у Києві. І це дуже приємно.

У вас є три кліпи…

Сашко: Це є офіційні кліпи. Але це є інтернет–кліпи, вони не є повноцінними скажімо в плані якості. Малобюджетки. На телебаченні навряд чи їх можна десь побачити. Хіба, що років через 10.

Ігор: На тернопільському телебаченні, я не пам’ятаю назву, там ще така кумедна, весела назва захотіли взяти наші кліпи. Головний режисер, автор ідеї і …«иже еси на небеси» кліпів є наш другий вокаліст Павло Мальцев. Він художник і він дуже круто робить мультиплікаційні відео.

Сашко: Обкладинку, до речі, нашого альбому робив Паша. Звичайно, допомагав дизайнер – Андрій Сербін.

А повноцінний кліп планується?

Ігор: Звичайно, що плануємо, найближчим часом повноцінний кліп.

Сашко: На пісню, яка буде абсолютно не з альбому. Вона буде відображати наш перехідний період, який ми зараз дуже любимо. Сподіваємося, що він вже закінчується і увінчається записом і релізом в інтернеті. Ми навіть сьогодні представимо деякі нові пісні. І найближчим часом буде вже відчуватися різниця між старими піснями і новими.

Ігор: Ми намагаємося, щоб кожний наш виступ мав якийсь подарунок. Щоб він щось робив і для нас новеньке і щоб люди йшли задоволеними. Скажімо є кілька людей, які знають наші пісні. Вони послухають пісні з альбому, які вони хочуть почути, але думаю вони будуть приємно здивовані новим матеріалом, який ми сьогодні представимо.

Як взагалі прийшов ваш стиль поведінки на сцені? Оці ваші «валянія»?

Ігор: Це ніколи в житті ніхто не придумував…

Сашко: Нє, ми сиділи і думали, як я буду валятися.... Так, спочатку я падаю на правий бік… ясно, що нє, це все відчуття музики, того, як ми її подаємо, яка йде віддача. Якщо бачимо, що публіка реагує позитивно, то можна і валятися і на голові стояти…

Ігор: І навіть коли реагує не позитивно, ми робимо це в задоволення собі. Але коли в мене гітарна партія складається з однієї ноти і півхвилинної паузи, чого би мені не повалятися і не потрястися..

Чи траплялися якісь смішні ситуації на концертах?

Сашко: Наприклад я постійно наступаю Дзіндзьові на примочки під час концерту, а він мене постійно за це сварить. Паша мене постійно по голові ногами лупить. Або от - наш барабанщик почав ще з перших концертів викидати паличку в народ, ну типу так круто - щоб ловили, але якось так вона в нього вилітає назад…

Ігор: І іншої він не встигає брати… Такий собі Def Lepard – там просто барабанщик однорукий…

На тому наша розмова закінчилась, бо хлопцям треба було бігти на сцену. Що ж, чекатимемо на нові пісні перехідного періоду і вглядатимемося в екрани телевізорів, а чи не з’явилося там щось психоделічне і задіваюче тонкі душевні струни. Успіхів вам, хлопці.