Apocalyptica привезла в Київ свою "Сьому симфонію"

31 березня відбувся концерт віолончельного метал-гурту Apocalityca в рамках "Worlds Collide Tour", на підтримку нового альбому "7th Symphony" (Сьома Симфонія). До речі, одна із пісень альбому вже була представлена ними під час виступу на "Finnish Metal Expo" в Хельсінкі у лютому цього року. Далі фіни завітали до України – концерти в Одесі, Дніпропетровську та Києві, після чого вперше відвідали Мінськ.

Кожен із віолончелістів Апокаліптіки ( і дійсних, і колишніх ) має класичну музичну освіту – вони всі є випускниками Академії Сибеліуса. Але це тільки допомагає їм створювати по-справжньому незабутні метал-шоу, які щоразу збирають тисячі фанів по всьому світу. Насправді, хлопці є справжніми майстрами віолончельного мистецтва – всі вони є учасниками різних оркестрів: Eicca Toppinen грав у "Симфонічному оркестрі радіо" та у "Аванті", Paavo Lotjonen – у оркестрі Фінської Народної Опери, Perttu Kivilaakso має довічний контракт із Хельсінським Філармонічним Оркестром. Що ж до ударника, то Mikko Siren є одним із кращих у Фінляндії, до того ж він встиг постукати в багатьох відомих місцевих гуртах.

У Києві все почалося із п’ятидесятихвилинної затримки, під час якої фани встигли декілька разів оплесками і галасом закликати музикантів на сцену, а також пострибати і поштовхатись. Як тільки почали поступово вимикати світло і музиканти вийшли на сцену, про все відразу було забуто. І кожному, не залежно від віку, статі і ціни заплаченої за квиток, мозок віддавав абсолютно ідентичні команди: кричати, стрибати, кричати ще голосніше та, звісно, стрибати ще вище – аби тільки показати Їм, наскільки ми раді всьому, що відбувається тут і зараз. Мене завжди дивувало, чому рок фанати, навіть ті, які вже давно виросли з піонерського п’ятнадцятирічного віку, виказують свою радість так само, як і п’ятирічна дитина, якій щойно подарували її перший велосипед і попросили показати, як вона хоча на ньому покататись, але це питання, мабуть, так і залишиться відкритим...

Із першими ж, ще зовсім тихими звуками віолончелей, увесь цей хаос зник – абсолютно всі затаїлись, затихли, кожен хотів чути все і не пропустити жодної ноти, жодного звуку, жодного руху смичків та удару паличок. Проте музика недовго була тихою і м’якою – Апокаліптика завжди швидко переходить до дикого та нестримного драйву. Обов’язковим елементом якого є блискавичні переходи вздовж всього грифу, скажений ритм та їхні фірмові довгі й тягучі ноти з глибоким насиченим басом і розмитим вібруючим фоном. До того ж мелодія постійно передається від однієї віолончелі до іншої, що робить її ще більш живою та яскравою. Цікаво, що хлопці не використовували ніяких спецефектів, окрім звичайної гри із освітленням. Разом це все виглядало досить таки ефектно: ледь помітні нерухомі тіні на сцені перед повільними та тягучими піснями, швидке, наче від фотоспалахів, блимання лампочок під час найшвидших ритмів, від якого все в залі виглядало чорно-білим, а також кумедна різнокольорова ілюмінація в проміжних випадках. Найприємнішим є те, що, незважаючи на усю свою академічність, на сцені фіни поводяться по-справжньому роково. Наприклад Ейкка розтрощив один із смичків об барабанну установку, допомагаючи Мікко вистукувати важкий та поривчастий ритм однієї з пісень, а Пааво постійно перебігав із одного кінця сцени в інший, щоб встигнути попідмигувати фанатам в усіх кінцях залу. Пертту, в свою чергу, демонстрував всім свої татуювання, спочатку закатавши рукава, а потім і скинувши сорочку зовсім. Також хлопці встигли пограти сидячи, стоячи, бігаючи, тримаючи віолончель за спиною та, навіть, тримаючи у витягнутій над головою руці.  Ейкка кілька разів вжив найпоширенішу в англійській мові лайку – спочатку по відношенню до назви однієї з пісень, далі про волосся, яке випадково потрапило йому до рота, коли він несамовито трусив хаєром, виконуючи одну із пісень. Після чого він всіх запевняв, що це не дуже приємно і, навіть, пропонував перевірити на собі. Для чого, відразу ж взяв за кінчик пасму свого волосся і демонстративно підніс до рота, показуючи спосіб, в який це буде краще зробити. Проте жодному із глядачів не було неприємно через такі дрібниці, як легенька лайка. Єдиним неприємним моментом було вживання цього ж таки слова по відношенню до слова «country», коли Ейкка казав про нашу країну, а точніше – характеризуючи стан, в якому вона зараз знаходиться... Хоча, слухаючи їх в Палаці Спорту, ні про який стан і ні про які проблеми пам’ятати було неможливо. Адже, як відомо, якісний звук та музика несумісні із поганими думками, до того ж фіни робили все, щоб шоу пройшло на найвищому рівні. Було все: і старі хіти, і нові, ще невідомі композиції, і пісні у виконанні запрошеного вокаліста. Ну і звісно ж класичним для цієї групи було виконання каверів на пісні Metallica – адже саме з цього все і почалось для Апокаліптики. До того ж фани найбільше люблять саме ці композиції. На запитання: яку із пісень Металліки ви найбільше хочете почути, зал так і не зміг відповісти одностайно. Тож Ейкка самостійно обрав «Wherever I May Roam» – і наступні п’ять з половиною хвилин зал підспівував йому у відповідь. До речі, це не єдина пісня, на яку всі так відреагували – так само було і під час «I don’t care», і «Bittersweet», і багатьох інших. Навіть по завершенні цього надзвичайного виступу, всі думки були прикуті до смичків і струн, а ще щирих посмішок, якими гарячі фіни щедро обдарували своїх фанатів. Тож не дивно, що ще кілька днів після концерту в голові і серці незмінно залишались пісні саме цього, такого неповторного та, в усіх розуміннях, незвичайного метал-гурту.