Розігрітий Марсіанами П'ятий вимiр співав пісню "про бомжа Васю"
Був ледве не перший прохолодний осінній день. Ой, та де там прохолодний, він був несамовито холодний. А я собі чимчикувала у бік арт – клубу «Чеширський кіт», що недалеко від Петрівки. – Навіщо? – спитаєте ви. – Бо я бажала рок-н-ролу! Інді – рок-н-ролу!:)
30-го вересня відбувся перший за півроку майже сольний виступ молодого київського гурту «П'ятий Вимір». Що то таке? Пишуть, що це «суміш душе роздираючого крику і тихих нот фальцетом, енергії гаражного року і балад під акустичну гітару, розідраних до крові пальців об гітару і задимлених темних клубів, гніву і ніжності, електрооргану і басових рифів, панку і блюзу, нового дня і кінця світу, фантазії і реальності». Можливо. Так. Але для мене «П'ятий Вимір» то п’ятеро різних хлопців, різних характерів та, можливо, поглядів на життя, які ,однак, зібравшись разом створюють музику, яку інколи хочеться ввімкнути на re–play. А окрім того…вони просто симпатичні! :) Але зараз не про це…
Першу дозу насолоди музикою глядачам надав київський дует «Martians do it better», або «Марсіани», як то їх називають інші. У складі гурту того вечора можна було побачити хлопчину в «тєльняшкє» на ім’я Данил Меркулов та «мужчіну в червоному», чиє ім’я й досі лишається для мене загадкою. На питання – «Що ж за музику вони грають?» друзі гурту відповідають : «Попередній гурт, в якому грав Данил (мова йде про гурт «Buzzmonster») грав інді. Марсіан також називають інді. Але яке ж то інді? То більше схоже на гаражний рок!». Так-так, музика для прокурених пабів та вузького, свого, 
посвяченого кола людей. Але талановита, цікава та безумовно західна. Грають разом хлопці не довго – лише півроку. Тож бажаємо їм творчої наснаги і не загубитися у вирі київського андерграунду.
А далі на сцену вийшли хедлайнери. На них чекало неймовірне – відіграти двохгодинний концерт і не померти від щастя, дивлячись на задоволені обличчя і танцюючі руки-ноги своїх прихильників. «I only wanna see the light ,that shines behind your eyes» (фрагмент пісні «Acquiesce» Oasis) – співали колись брати Галахери. А в останній день вересня замість них це робили учасники «П'ятого Виміру», адресуючи слова присутнім у залі. Виступ був розділений на декілька частин. В першій звучали старі, вже трохи призабуті та відносно нові пісні. А «Сонячну машину» хлопці розпочали перформансом під кодовою назвою «Пісня про бомжа Васю»J. Друга ж частина, розпочавшись після невеличкої перерви сюрпризом-шоу (…або клоунадою, як вам краще(с)) – появою учасників в епатажних вбраннях, як то блакитне платтячко, корона принцеси або шапка Діда Мороза, складалася переважно з відомих та очікуваних пісень. Саме в цьому блоці прозвучали алегоричний «Арешт», драйвовий «Байк» і «хіт часів і народів» – «Недалеко від сонця». «Зайдеш в пустинну залу, там де наче очі зав’язали..» (фрагмент з пісні «Сумне кіно Сумних акторів»)- підспівували глядачі, можливо, майбутній гімн КНУТКТ ім.. Карпенка-Карого. Наступним блоком були сольні виступи Роми (бас-гітара, вокал), Кості (гітара, вокал) та Макса (гітара, вокал). Все у найкращих традиціях – стілець, акустична гітара і дівчина навпроти. По черзі. Розказуючи залу свою сумну 
історію. Саме тоді я зрозуміла в чому їх секрет, в чому «фішка» «П'ятого Виміру». В тому, що кожний з учасників-особистість з унікальними емоціями. І якщо ти не знайдеш щось рідне і близьке в сонячних, сповитих вітром піснях Кості, або дещо незвичних, тим не менш «чіпляючих» піснях Вадіка (клавіші, вокал), то напевно воно знайдеться у депресивно-меланхолійних піснях Максима. Завершити свій виступ хлопці вирішили піснею, котрою зазвичай починають 10..9..8..7..6..5..4..3..2..1! «Якщо тебе дратують мої пісні, заткни свої вуха ватою і засни. Мене зовсім не хвилює, що ти думаєш про них…» (фрагмент з «Мої пісні»). «Пишемо та граємо те, що подобається нам. Якщо вам подобається також, то це взагалі здорово!» – пишуть хлопці на своїй сторінці на Myspace.
Тож будьте собою, насолоджуйтесь життям і слухайте Музику великого міста!:)
Фотозвіт можна подивитися тут.