Класичний Бабкін відчув пульс Києва
Заповнений по вінці задимлений простір столичного арт-клубу 44, офіціанти, що мужньо просочувались крізь натовп, сотні слухачів в намаганні дістатись до вільних сантиметрів підлоги. Навряд хтось з них уявляв, що на нього чекає наступні дві з гаком години.
«...я попрошу вас не курить до конца концерта, думаю, это будет не сложно. И пожалуйста, не надо футбола» – цими словами розпочався передноворічний концерт Сергія Бабкіна. А далі було те, що можна описати одним дивним словом: Джаз. Харизматичність виконавця змушувала оточуючих на якийсь час закрити рота і слухати, затамувавши подих. Всю увагу Сергій зосереджує на зал, повністю концентруючи свою творчу енергію в один єдиний імпульс. Він відкрито звертається до публіки, торкаючись оголеним дротом до нервових закінчень.
Серед виконаних пісень були «Пульс», «Александр», «Не уходи», «Цветы», «Не больно», «Мы не играем в любовь», «Сердце» і ще багато інших, встигай тільки дихати його віршами і настроєм. Пісню «Сокровище» Сергій присвятив своїй дружині, яка теж була присутня в залі: щира усмішка, м’який, ніжний погляд і чарівні: «Ты моё сокровище»... Неймовірно. Зв’язок Сергія із Сніжаною залишає десь в середині кожного маленький даруночок позитиву, наївної віри у щось більше, ніж шаблонні стосунки. Наглядним прикладом неординарності виконавця може слугувати моток скрученої пластикової трубки, який він використовував як духовий інструмент в одній з пісень.
Бабкін живе на сцені. Він не грає, не співає, він просто живе, постійно розпалюючи себе і слухачів. Кожна пісня – окремий спекталь, що несе у собі незрівнянний заряд відчуттів та емоцій. Творчість Бабкіна – це той тип творчості, який можна ставити в приклад всім музикантам, незалежно від стильового напряму і рівня розвитку, тому що вона йде зсередини, з 
найпотаємніших закутків його душі та особистості. Творчість Бабкіна – це справжнє відображення людської щирості.
Але, нажаль, не всі це розуміють. Інколи ловлю себе на тому, що мені шкода Сергія Бабкіна – дев’яносто відсотків відвідувічів йдуть на концерт з думкою "О! Кльово! Той чувак, який грав у 5nizza!". А насправді все категорично навпаки. Бабкін – це навіть не інший формат. Це інше життя, Інший театр.
Публіка була в захваті від концерту і після його закінчення довгий час кликала артистів на біс. Одну пісню Сергій таки виконав. Потім щиро подякував всім присутнім і залишив сцену. Знов засвітились вогні запальничок, офіціанти почали розносити рахунки.. але щось змінилось в середині кожного. Залишається вірити, що змінилось на краще.
«Стоп! Спасибо, снято!»