Onyx. Коментарі зайві.

Поганий матеріал про хороший гурт написати важко. Так само і легко оцінювати щось суб’єктивно, не враховуючи інтереси усіх людей. Хтось ненавидить цих хлопців білою ненавистю. А хтось виказує свій «респект» з усією величчю своїх широких штанів. 26 березня мав бути абсолютно звичайним днем. Окрім того, що увечері я збирався подивитися і послухати одну з легенд Реп-сцени. Onyx. Ранок розпочали для мене невідомі «радикальні праві», кинувши саморобну бомбу під клуб "Бінго". Дуже приємно прокидатися від телефонного дзвінка людини яку давно не бачив, проте коли чуєш: «…у вас там на сайті написали, що терористи «Бінго» підірвали…», хочеться не побачити цю людину ще довше. І того дня ранок для колиски усіх андерграундових концертів столичного клубу «Бінго» видався таки надзвичайно важким. Мені цікаво, чим думали ці люди, ризикуючи вбити чи поранити «своїх», людей з «білим» кольором шкіри.

Чутки. На деяких інтернет-ресурсах обіцяли влаштувати формальну акцію протесту проти концерту Нью-йоркських реперів-ганстерів. Проте після вибуху, до початку концерту на місце пригоди прибув наряд міліції, який і зайняв місця на першому пропускному пункті перед клубом. Вийти після скоєного вибуху протестанти вже не наважились. На самому ж концерті ходили чутки, що «накриватимуть» реперів вже після виступу. Ні те, ні інше правдою не виявилось.

До. А трава твоя де? От міліції дійсно було дуже багато. Охорону «Бінго» з вулиці до передпокою просто відтіснили. В порівнянні з «колегами» (охороною клубу), столичні охоронці порядку здалися грубими і злими. Наприклад, мені пощастило з міліціонером, що провівши обшук ретельно обмацав зняту мною куртку, довго вдивлявся в очі, а знявши кеп з моєї голови і ледь не роздерши його підкладку безцеремонно запитав: «Ну що, трава твоя де?». «А потім мама питає мене про те, як стереотипи в цій країні народжуються», – подумалося мені… Подолавши столичних, дочекавшись організаторів і нарешті зайшовши до клубу ми з цікавістю оглядали публіку.

Речі на виріст. Перший раз клуб повернув мені молодість. У таких вбраннях в далекому моєму дитинстві ходили у школі «круті пацани». Широченні штани, немов на виріст куплені сорочки і светри, дивно зав’язані бандани, сталеві «пацифіки» на грудях. Чесно, ну ніби американський second–hand. Цікаво, чи хоч половина одягається так у реальному житті? Якщо так, то це вочевидь, з’їхалися «репери всія України»… У Києві я зустрічаю людей подібного стилю раз-два на місяць… Зал був майже повний. Доки чекали на виступ реперів, для всіх лунали біти Dj’я Макса Чорного. По одиноких куточках влаштовували вуличні реперські танці. Якщо придивитися зі сторони – схоже на танці сучасних R’n’B-клаберів і водночас як верхній брейк-данс.

Розігрів. Для публіки був малоочікуваним. Особисто я не знав, що планується «саппорт». На сцену вийшов ведучий вечора – Віктор Зеленюк. Насправді, олдовий металіст зі стажем, проте і цей концерт не оминув його участі у майстерному заведенні будь-якої публіки.

Западное Братство.  Так називався перший з двох гуртів підтримки… Не звично було бачити на пустій сцені лише монітори… Осиротіла сцена і DJ нагорі… Отож, підігріта годиною очікування, публіка зустрічала «братів» української реп-сцени. На сцені чотири людини, мікрофона лише три. Не знаю, чи так треба, чи не вистачило. Мінялися, ділилися, краще не ставало. Для мене, привченого змалечку до «чистих» та «важких» стилів (враховуючи що реп я слухав рідко і для «розрядки»), еталоном справжнього був Маршалл Меттерс. Те, що почув я тут було якимось більш подібне до RnB.  Публіка, вочевидь, чула те саме. Явище, яке репери називають «кач» було зовсім відсутнє. Особливо активні поціновувачі реп-культури піднімали вгору руку з відомим американським жестом гостинності, коли від кулака відділяють середній палець… Ну ви знаєте… Підтримати невдалих реперів вийшов Фредро Старр, якраз тоді публіка просто зірвалась. Далі у розігріву почалася друга частина.

У.еР.А. Сквад екс Вбиті Репом. Мелодійний голос начитки, хороший, хоч і не дуже яскравий бек-вокал – все як має бути. «Кач» почався. Дійсно, дехто знав, дехто чекав, проте точно не так само як хедлайнерів. Двоє замість чотирьох, а толку більше. Зал оживився – хтось підспівував тексти, хтось просто слухав… Але мене здивувало те, що на реперських концертах також є «слем»! Тут було зафіксовано його перші спроби. Розігрівши чудними піснями людей, в яких відчувалася якась нотка трагізму, хлопці пішли, на десять хвилин віддавши народ Dj’ю.

Onyx here! Оте саме «воно». Ще з-за куліс, лунали вітання від «Оніксів». У чудовій фізичній формі. Повні сил і частково алкоголю. За пультом – DJ з мікрофоном. На сцену агресивно під біти вибігли Фредро Старр і Стікі Фінгаз (у миру Кірк Джонс). Почалось. Перший трек. Агресія і лють. Нашим моніторам добряче діставалося. Рухаючись напрочуд швидко, під біти, що прошивали наскрізь тіло, Стікі активно лупцював їх ногам. Кинувши бити наші монітори і не полишаючи мікрофону, Стіки зробив неочікуване – стрибнув у stage–diving. Не знаю як у публіки, але і охорона і всі хто за кулісами стояв просто роти роззявили… Продовжуючи читати, Стікі, насолоджувався прийомом і енергетикою українських реперів. А енергії було більше ніж достатньо – до сцени лізли всі кому не був дорогий його безрозмірний реперський одяг.

Примітка: Стікі стрибав по сцені і не тільки, на все, що лежало міцно (з його масивним торсом це було б робити страшнувато) зокрема, стрибнув на велику колонку («портал») зправа від сцени. За всю історію мого перебування у клубі на жодній вечірці такого не дозволяв собі робити ніхто. Респект.

Під час виступу хлопці закликали усіх до миру, проскандувавши «Peace!». Також і закликали не любити гроші – показавши, що це всього лише папір – запалили одну з американських банкнот. У Onyx виявилося власне crew, прямо на сцені. Невідомий хлопець розливав для них напої в стаканчики і відкривав воду, якою учасники гурту, здебільшого, обливали себе і публіку… У стані «не зайнятості» просто тримав себе за матню (невже так робить більшість реперів?) і пританцьовував.

Роздяглися учасники на сцені до оголених торсів – обидва кинувши футболки і майку Стікі в зал. Вочевидь, раритетний одяг там просто пошматували. У кінці запропонували купити свій мерч – прямо з великої валізи яку вивезли під сцену.

Трохи про тексти. Думаю, всім відомо, що тексти «чорних» реперів несуть у собі нотки анархії та протесту. Переклад однієї з пісень Onyx – приблизно така «Шкіра білих, як у свиней. Свиней ріжуть на м'ясо. Білі свині – вас чекає різня»… Тішить, що Онікси адресують ці пісні лише нацистам, а не всім білим поголовно. Соромно було б слухати.

Мораль? Хороший гурт – це тільки хороший гурт. Виступ Onyx тривав всього годину. Перший раз на такому концерті я почув чисте виконання свого стилю належним чином і не жалкую, що побачив ще один еталон. Стосовно людей, що прийшли туди не можна сказати нічого поганого. Кожен розуміє, що слухає і яку цінність у це вкладає. Зійдемося на тому, що хороший афроамериканець живе у себе вдома – добре якщо він чогось досягне і приїде це показати, не побоявшись нас. Поганий «негр», як називаємо їх ми, білі люди – заробляє гроші на Шулявському «секонді», шукаючи легкого хлібу. Проте не має різниці якого кольору твоя шкіра. Лишайтеся людьми всередині.

ПОВНИЙ ФОТОЗВІТ З КОНЦЕРТУ.