Rammstein: побачення з легендою

-Мамо, сьогодні велика подія для України! -Знаю, синку - народився Тарас Шевченко. -Ні, Rammstein приїхали...

Заздалегідь треба планувати все. Кожен з нас, наприклад, планує поїздки на відпочинок, збираючи одяг та те, що потрібно; коли йде до інституту – збирає книжки та зошити, навіть коли просто йде на побачення – планує свій зовнішній вигляд, або те, що казатиме.

Як йти на побачення з гуртом-легендою, авторами найяскравіших шоу, найепатажніших пісень, гуртом який є неповторним і єдиним у своєму жанрі і стилі – ми точно не знали. Ніхто з нас цього не усвідомлював до кінця. Слухаючи Rammstein десять років, я лише три роки тому дізнався про, що їхні тексти, що несе в собі музика та якими вони є у реальному житті, але так і не відчувши себе грішником – не пошкодував. Це сталося 9-го березня, Україна відчула, що таке Rammstein.

Наші плани  були повністю не виправданними і марними. На годиннику 16:58 – ми виходимо з вагону станції «Лівобережна», вже звідси у велику річку натовпу стікаються різні люди. Тут є і металісти у своїх «косухах», і панки зі своїми ірокезами, й вишукано вдягнені дорослі люди з дітьми, і навіть витончені дівчата на «шпильках». І це ми вирішили приїхати раніше? Разом з усіма крокуємо до київського Міжнародного виставкого центру. Вийшовши з іншого боку метро, але просто не шукаємо переходу – народ сміливо крокує через дорогу майже не помічаючи транспорт.

На території Виставкового Центру людей більшає. Стоять поодинокі кіоски, де ще можна придбати квитки. Вздовж узбіччя – автобуси, сформовані з людей які прибули з інших міст – тепер стає трохи моторошно, усвідомлюється та сама велич цього концерту.

17:23. Нарешті знаходимо вхід. Перед нами натовп. Хтось скандує «Ramm–stein!», якась купка друзів співає хором пісню… Прошу друзів підняти мене угору. Так, народу досить багато, проте ми встигли, встигли, щоб стояти хоча б у п’ятому ряді.  А людей все ставало дедалі більше.

18:27. Нарешті, припинивши пити каву, працівники охорони підходять щільніше до ґрат. З першим «давай», нас тиснуть один до одного, хоч і не сильно, задні ряди.  Вже скоро ми потрапимо в цей «великий ангар». І ось, перші двері подолано. Реєструємо квитки – отримуємо браслети. Щодуху біжимо до роздягальні.

Гардероб виявився не безкоштовним. З відвідувачів, що бажали залишити своє майно "здерли" по 10 гривень. Чуються невдоволені вигуки: «За що я заплатив 700 гривень?». Сміємося, біжимо в нашу фан-зону. Там вже сила-силенна людей! І багато з них свої куртки навіть і не зняли – не хотіли витрачати час. Отож, «штурханина фуфайок», «війна сніговиків» – називайте як подобається.

Далі знов очікування, проте вже більш приємніше – можна подивитися на сцену, яка виглядала примітивною – дві барабанні установки,  клавішні в центрі і лише кілька елементів "раммштайнівського" декору – великі вентилятори збоку. Посеред сцени великий банер "Combichrist".

19:12. Гасне світло. Мабуть, багато хто з народу і не знав, що у програмі ще «розігрів». Так само і не знали, що чекає їх шоу гурту Combichrist.

Rammstein влучно обрали собі таку підтримку – схожі на інопланетян, з розмальованими обличчями барабанщики, покриті з ніг до голови татуюваннями і клавішник, з дредами, схожий на персонажа з фільму «Чужі» займають свої місця. Ритмічні удари, завиваючі електронні звуки – під них вибігає Andy LaPlegua (фронтмен), в своїх незмінних чорних медичних рукавичках. У скаженій ритміці лунає «Get your body beat»… Andy, маршовими стрибками носиться сценою, а наші ноги ритмічно відриваються від землі під незнайому майже всім музику. Під час виступу ударники ведуть себе геть ненормально – кидають в одне-одного пляшки з водою, перевертають елементи своїх музичних інструментів, влаштовують повний гармидер – епетажно, весело, надзвичайно. Відігравши свої сорок хвилин, ефектно йдуть, ламаючи все, що ще добре стояло.

Знов очікування. Проходить майже година, є перші втрати свідомості – дівчата довго не вистояли, їх витягує під сцену охорона. Доки техніки прибирають розгардіяш – ми намагаємося веселити один-одного – розповідаємо анекдоти, знайомимося з оточуючими, питаємо хто і звідки. З’їхалися з усіх куточків нашої країни – хтось пропустив виступ свого балету, відмінив важливу зустріч, пропустив роботу, навчання. Все – заради тих, хто мав з’явитися вже через декілька хвилин.

І ось. На годиннику майже 21 година. Звуки барабанів чи якихось бітів, що діставали до серця. Тиск ззаду так зростає, що штурханина на вході здається нам легесенькою. Завіса, що відділяла непримітний шматочок сцени від справжньої – розсувається. Три вертикальних труни. Великі і чорні. Темрява. Посередині труну починає різати зсередини пилка – з боків, зліва з кайлом в неймовірному сяйві хтось продирається, немов з уявної шахти, нажаль нам не видно. Зправа прямо власною гітарою світло в кінці тунелю для всіх видовбує Ріхард Круспе. Рев публіки зростає. Центральна труна під гуркотом падає – видно вже всіх.

Тілль Ліндеманн в незрозумілому вбранні – поверх свого «шахтарського», одягнений червоний фартух, навколо шиї – якесь пір’я, схоже на атрибутику жінок з середньовіччя, волосся стягує сітка. Перші удари по барабанах – перші акорди. В залі вже просто пекло. Лунає «Rammlied»… – «…Wer wartet mit Besonnenheit…» та лишенько, щойно Тілль відкриває рота – ллється світло зсередини його нутра… Яскраво. Неперевершено! Я бачу таке перший раз в житті!  «Buckstabu», підігрівають пісню перші розриви піротехнічних снарядів, горить вогонь прямо під сценою… Пекло! Після неї все з того самого «Libe ist fur alle da» – «Waidmanns Heil». Між піснями фронтмен зникає в розсувні двері під барабанною установкою, щоб зняти лишній реквізит… Нарешті перша стара пісня «Keine Lust»… Моє тіло відчуває себе кількою в томаті… Ноги не перестають направляти його вгору – весь натовп навколо знов стає пульсуючою у одноманітному ритмі масою в такт музиці… «Weisses Fleisch».

Крістіану Лоренцу (клавішник гурту) дістається від Тілля перший раз – імітуючи, як завжди, статевий акт фронтмен б’є його і скидає на підлогу… Згори на натовп повзуть лазери… вони якісь чудернацькі… Це ж ляльки! Ляльки дітей… В такт музиці під кінець пісні кожна з них розривається. Іскри – ріжуть очі, не витримують барабанні перетинки… «Feuer Frei», горить все що можливо – вогонь піднімається біля кожного учасника гурту. Під сценою пекло – музиканти вже, мабуть, звикли… «Wiener Blut», «Fruhling in Paris»… «Ich Tu Dir Weh», контрастним було поєднання драйвових пісень з єдиною повільно… Рідкість – «Du Riechst So Gut» привів фанів в екстаз.

Під час «Haifisch» відублося традиційне для німців плавання клавішника гурту в надувному човні, замість води вдячний натовп прихильників.

Всі підспівували, хтось стрибав, когось знову витягала охорона… Але тут падає друга завіса – сцена стає візуально ще більшою, схожою на ядерний реактор – декорації виконано якраз в такому стилі. На дальніх «стержнях» реактору вгору під тиском піднімється рідкий азот – то холод то знов вогні… Надпотужно працюють вентилятори, які були єдиним що ми бачили до концерту… Настає черга «Benzin» – на сцені бензоколонка. Тілль і тут «виграв» її своїм тазом. Запалюється шланг… Раптом на сцену вбігає хтось у балахоні – не зрозуміло… Тілль, немов здивований, стріляє у нього вогнем. Я злякався – може це якийсь фанат? Проте це всього лише елемент шоу – робітники ловлять його збоку від сцени і гасять одяг… Знов дісталося клавішнику, піднявшись над сценою, Тілль вилив з бідону купу іскор у ванну, в яку Лоренц був втиснутий силою, після чого як фенікс виліз у новому блискучому наряді. «Links 2-3-4»…Трохи про «майстерню Лоренца» – його два клавіри стояли на стендах, немов у лабораторії Франкенштейна, згори майоріли «блискавки Тесла»… Під ногами – бігова доріжка, лунає «Links», Крістіан марширує, доріжка розвертається на всі боки.

«Du hast»… Тут моє горло захрипло остаточно. Всі намагались перекричати один одного – та і Тілль проти не був, підбадьорюючи крик залу. Нарешті настав час для першої фінальної кульмінації – найрозпусніша пісня, скандальний кліп, заборонений скрізь! Жива порно індустрія – візитівка Німеччини. Так! «Pussy»! Неймовірно, але здалося, що зал знає слова цієї пісні краще за інші, навіть старі хіти! Сівши на велику гармату, фронтмен стріляє по нам піною… З балонів летить конфетті… Прохолода… Зал скаженіє, люди за мною просто падають, тягнучи передніх за коміри… Поклонившись і подякувавши публіці, музиканти пішли…

Публіка вже не кричала – поодинокі острівки скандували «Rammstein». Сил майже не було. Було лише відчуття що нас ще не кидають.

На одному диханні відспівали перший вихід на біс – «Sonne», «Haifisch», «Ich Will»… Вже і штурхатися не було сил. Піротехнічні вибухи і вогонь і далі осяювали сцену… Аж ось ще одне прощання. І голос когось з фанатів: «Все, «Engel», остання»… І дійсно, крила за спиною. Погляд опущений униз – лірика… Крила розгортаються, снопи іскор засліплюють очі. З крил вириваються вогні… Титанічне завершення концерту.

Знову світло. Я ще не вірю в те, що вже кінець. Напруга спадає – люди виходять. Ми проштовхуємося до роздягальні. Нас вже не хвилює черга за куртками, не хвилює те, що ми мокрі і брудні… Ми були тут! Ми бачили це! Rammstein!

Трек-лист концерту:

1. Rammlied
2. Buckstabu
3. Waidmanns Heil
4. Keine Lust
5. Weisses Fleisch
6. Feuer Frei
7. Wiener Blut
8. Fruhling in Paris
9. Ich Tu Dir Weh
10. Du Riechts So Gut
11. Benzin
12. Links 2-3-4
13. Du hast
14. Pussy
15. Sonne
16. Haifisch
17. Ich Will
18. Engel

Відео: