SunSay знову в Києві, чи танці в «44» на барній стійці

Вечір. Люди сидять  в клубі «44» на сходах тому, що всі місця зайняті ще за півтори години до концерту, а інші – зарезервовані.

Пиво на стільцях замість столів – тому що столики прибрали для створення танцполу біля сцени, і мобільні телефони, стиснуті у руках, готові зняти для  історії всі посмішки Сана та його команди.
Люди підходять. Беруть стільці від столиків, пересувають на територію танцполу. І їх нічого не хвилює. Допоки Сан не вийшов на сцену.
Черговий приплив хвилі оплесків, щоб викликати музикантів. Але вони поки не піддаються.

І ось. Нарешті після чергових оплесків, на сцену виходить клавішник. За ним – всі інші. Щоправда, без пива.
Сан починає  з посмішки: «Хлопці, гарно що ви прийшли, – каже він. – От якщо би ще не курили…» Всі на це аплодують. В залі чутно сміх. Огортає відчуття атмосфери великої кухні в гостях у друзів.

Грати починають відразу, без вступу, з «Воїна». Зал потроху розкачується, хоч і повільно. Проте на всіх вистачає енергії купи дівчаток під сценою з фотоапаратами, відмінним знаннями текстів SunSay на рівні ДНК та закоханістю в очах.

На третій пісні  ламається монітор – і SunSay присвячують йому пісню. Монітор радіє і лагодиться. І далі пісня за піснею – як тільки закінчується, зал аплодує. А Сан кожного разу посміхається по-дитячому щиро і тихо тепло каже: «Дякую». Починається «Дайвер», головна пісня однойменного альбому. Всі у захваті, підняті руки, аплодують. Кричать від радості. Правда – кричать.

Крім пісень з нового альбому, співають і старе. З «П’ятниці». Видно як в залі з приємною ностальгією і ледь не зі сльозами в очах підспівують «Сон» та «Біг бада бум», створюючи ланку зв’язку між п’ятничним минулим та сансеївською мультиінструментальною адаптацією.

Середина. В інтерв’ю Сан багато говорить про те, що шукає спокою та впевненості. І це видно. За його впевненою медитативною нірванічною посмішкою може піти багато людей, яким самим не вистачає легкості всередині. Він та його музика ризикують завжди бути актуальним. Тому що вони говорять про вічні речі – про пошук себе.

Далі. «Тепла» – каже Сан, називаючи пісню. І розумієш, що все – надзвичайно в тому місці, де треба. Коли каже Сан «тепло» – дійсно стає тепло. Сан Сей дарують тепло.

Сан посміхається: «Ну, і хто ж покличе Славіка?». Зал починає кликати – і виходить Фейм, відразу починаючи бітбокиси біт, стрибає, покачується, танцює. Він так само щасливий, як і всі тут сьогодні. Якесь легке приємне спокійне божевілля.

Славік питає: «Хочете трохи фрістайла?». І починає зачитувати історію про афробіт.

Хлопці переходять до пісні «Нова Ера». І тут з'являється трубач на ім’я Саня з трубою. У Сана широко розкриті трохи божевільні очі. Він радіє як дитина, безпосередньо, стрибає по сцені, жестикулює, примушує всіх співати багато разів підряд своє «О-о-е-о!». Всі зайняті своєю справою.

Закінчуються несамовиті збивки на барабанах. Зал вибухує оплесками. І це не метафора.

Фейм показує язика. І продовжує зачитувати біг, під яким разом із  Саном примушує всіх співати знову «о о е о». І зал співає. Фейм бігає по сцені. Всі танцюють

Хлопці переходять до акустичної «Мами», гітарист с басистом міняються інструментами.

Люди. Дуже різна публіка. Це один з небагатьох виконавців, на яких можна побачити людей від 20 до 40 років. Фактично СанСею вдалося подолати межу між поколіннями і поєднати їх. Ця музика дала їм спільну мову – тому що це юні тексти зі зрілою музикою. Музикою, яка є поза часом. Над ним. Вище його.

І тут починається  звуки пісні «У тебе є все» – і  це дійсно, все. Фініш. Зал перетворюється на один організм, що шепоче губами текст та хитає рукою в повітрі в ритм. Це кульмінація єднання. Це майже нірвана.

По  суті. Грають все чітко. Неймовірно басист, що грає на басу, як не кожний гітарист зіграє на гітарі. Несамовиті збивки барабанів. Надзвичайні просто. Віддаються десь на рівні серця, в глибини грудей. Мурашки по шкірі від кожного звуку. І Сан – наче український Джо Кокер в майбутньому. Тільки краще. Це майже джаз, хоча іноді є ледь не інструментальні завивання клавіш. Це фанк і реггі, а іноді чутні драм-н-басівські біти, начитані біт боксером Феймом. 
Не Кінець. Ось закінчується «Будь слабшою за мене». Зал аплодує і не дає піти зі сцени. «Хлопцям треба іхати до Харкова, – посміхається і наче вибачаючись говорить Сан. – Вони не встигнуть на потяг». Із залу чути: «Залишайтесь тут!». Хлопці домовляються зіграти останню пісню.

Починається «Нєва». У такт пісні танцює фотограф на барній стійці, з лампою і тримаючись за неї. Зі щасливим усміхненим лицем.

Пісня закінчується, а зал продовжує нескінченно аплодувати. Люди кричать, радіють. Довго. І видно це невимовне глибоке щастя на обличчі Сана. Який тихо посміхається своєю найсвітлішою посмішкою української сцени.