The Bloodhound Gang: безтурботність та неполіткоректність

Колись, у далекому 2007 році, коли б ніхто з нас і повірити не міг, що за чотири роки Янукович стане президентом, свій перший концерт в Україні давав скандальний американський гурт The Bloodhound Gang. Концерт проходив у столичному Палаці Спорту і зібрав трохи більше 2000 людей. Якщо хтось з вас був у Палаці Спорту, то розуміє, що 2000 людей для тієї зали – видовище вкрай гнітюче.

На той концерт я потрапити не зміг і, чесно кажучи, вже майже поховав надію будь-коли побачити ексцентричних та зовсім не політкоректних американців вживу, тож коли в інтернеті промайнула інформація про те, що The Bloodhound Gang відвідають Київ вдруге, я сприйняв це як не дуже вдалий розіграш.

Фотозвіт очікуйте незабаром.

Повна відсутність зовнішньої реклами, не така велика зала, зовсім недешеві квитки та якась невизначеність дивувала і насторожувала. Складалося враження, що організатори готували концерт не всесвітньовідомих алкотрешерів та розбишак, а якийсь незрозумілий захід за участь місцевих гуртів.

Проте всі переживання виявилися марними – 13 березня концерт відбувся, залишивши після себе величезну кількість позитивних вражень, віддавлені ноги та декілька синців на побитому ліктями тілі.

Організатори в обличчі Top Concert підтримали стару київську традицію і на годину затягли початок концерту. В період з 20:00 до 21:00 на сцені виступав нікому невідомий діджей. Незважаючи на досить непоганоу музику, народ стояв наче ногами в застиглому цементі, ніяк не реагуючи на басові вібрації з колонок. Десь біля 21:00 концерт все ж таки розпочався.

На великому екрані за музикантами з’явився напис «Добрий вечір, хохли!»  і залунали перші ноти пісні «Uhn Tiss Uhn Tiss Uhn Tiss» з останнього альбому The Bloodhound Gang.

Відразу зазначу:до всього, що роблять музиканти треба ставитись з почуттям гумору. Тут стібалися з усього: москалів, хохлів, американців, негрів, скінхедів, геїв, політиків, Depeche Mode з їх «гейською музикою» та Скутера, якого в Америці, за словами Jimmy Pop, знають лише хлопці з The Bloodhound Gang та й то завдяки тому, що Evil (бас-гітара The Bloodhound Gang) якось нюхав з ними кокаїн.

Музиканти на сцені пили дешеве українське пиво, а Evil доповнив її горілкою.

Впродовж всього виступу The Bloodhound Gang на екрані за сценою крутили абсолютно неестетичний та ще більш неетичний фото-відео-ряд. Так, наприклад, під час виконання «No Hard Feelings» на екрані були фото п’яних та дуже страшних дівок, під час «The Roof is On Fire» показували палаючі будинки та пожежників, що фотографуються на цьому тлі, я вже не буду розповідати про статеві акти між собачками під «The Bad Touch».

Jimmy Pop зі сцени згадав про «успіхи» нашої олімпійської збірної на олімпіаді у Ванкувері у відповідь на чийсь вигук про недолугість американців, а також пообіцяв всім присутнім після концерту зайнятись сексом в київському парку імені Тараса Шевченко. Evil, вже традиційно, на шматки розірвав свою майку, підтерся нею і закинув у залу, а їх штатний діджей постійно поливав перший ряд фанів пивом.

Всього в залі було до 600 людей, що є надзвичайно комфортною кількістю для «Бінго» – тісно не було та, водночас, не було відчуття напівпорожнього клубу.

Вміння сміятися над собою, проголошуючи зі сцени найвідвертіші, а інколи й відверто огидні речі, роблять гурт The Bloodhound Gang неповторним. Цей концерт був настільки домашнім, що важко передати словами – абсолютна безтурботність панувала того вечора в «Бінго».